Вогонь Кінбурнського маяка: характеристика і дальність

Вогонь Кінбурнського маяка — це навігаційний світловий сигнал, а не опис башти чи коси. У відкритих матеріалах Державної установи «Держгідрографія» під цією назвою зафіксовані світні Кінбурнські створні знаки 1857 року на однойменній косі; після шторму 1865 року їх перенесли на північний берег Дніпровського лиману біля селища Аджиголь, і з 1 серпня 1866 року вони працювали вже як Аджигольська пара. Для дальнього вогню тієї пари служба наводить білий вогонь дальністю 15 миль, для ближнього — постійний червоний видимістю до 12 миль. Окремого сучасного ритму під точною назвою «Кінбурнський маяк» на сторінці Миколаївського району служби немає.

Плутанина важлива саме зараз, бо Кінбурнська коса з 2022 року лишається районом бойових дій, а вогні Бузько-Дніпровсько-Лиманського каналу читають і рибалки лиману, і вахти, що заходять на Миколаїв та Херсон. Цифра з путівника чи старої листівки не замінює чинного опису вогню: колір, ритм і дальність могли змінитися, а знак на косі міг бути погашений.

Далі розведено сам сигнал і споруду, параметри, якими вогонь описують у лоції, три різні дальності видимості, роль атмосфери й висоти ока, а також місце, де ці дані звіряють перед виходом.

Що називають вогнем Кінбурнського маяка

Вогонь у навігації — це світловий сигнал засобу огородження: колір, ритм, сектор і зазначена дальність. Башта, щит створу, висота споруди і денна примітність — окремі ознаки. Їх читають удень, коли лампа не працює або її перекриває фон неба.

Кінбурнські знаки ставили не як одиночний розпізнавальний маяк відкритого моря, а як створ Аджигольського коліна каналу. Створ — це два або три вогні на одній лінії з віссю фарватеру. Судно на курсі бачить їх суміщеними; зсув верхнього вогню відносно нижнього показує, в який бік знесло. Після руйнування знаків штормом 1865 року ту саму задачу прийняла Аджигольська пара на північному березі. Для неї сторінка Держгідрографії дає вже інший комплект цифр: Аджигольський задній, 46° 37,9′ N і 31° 46,1′ E, башта 24 м від основи, вогонь 67 м над морем, дальність 23 милі. Це наступник системи, а не той самий ліхтар 1857 року на косі.

Чим сигнал відрізняється від башти

Висота башти від основи і висота вогню над рівнем моря — різні величини. У заднього Аджигольського вони розходяться: 24 м і 67 м, бо майданчик стоїть на підвищенні. Для відкриття вогню з моря рахують саме висоту джерела світла, а не метраж кладки. Поруч, уздовж коси, канал тримають Вікторівські вогні: передній — 19 м над морем і 12 миль, задній — 41 м і 18 миль. Їх не слід підставляти в рядок «Кінбурнський», навіть якщо башта стоїть біля тієї самої коси.

Які характеристики описують світловий сигнал

У «Вогнях і знаках» і на карті сигнал згортають у короткий рядок. З нього вахта має впізнати вогонь за одну-дві хвилини, не плутаючи його з судновим топовим чи з міським ліхтарем на Очакові.

Характер, період і колір

Характер — це закон, за яким світло з’являється і зникає. Постійний горить без пауз. Затемнюваний більшу частину періоду світить і коротко гасне. Ізофазний ділить період порівну між світлом і темрявою. Проблесковий дає короткий спалах і довгу паузу, груповий — кілька спалахів у групі. Період — час повного циклу, від початку картини до її повторення. Колір у морських вогнях зазвичай білий, червоний або зелений; білий при тій самій силі світла видно далі, бо кольоровий фільтр забирає частину потоку.

Для Кінбурнських знаків після переносу служба прямо називає лише колір і тип: дальній білий на 15 миль, ближній постійний червоний до 12 миль. Ритму на кшталт «проблиск 5 секунд» у цьому описі немає. На сучасній сторінці заднього Аджигольського вказані висота й 23 милі, але не характер. Поки рядок не звірено з чинним виданням вогнів, підставляти чужий ритм не можна.

Сектор і сила світла

Сектор — дуга горизонту, в якій вогонь видно, або в якій він змінює колір. Створний вогонь часто світить лише поблизу осі фарватеру: збоку його може не бути зовсім, і це не несправність. Силу світла дають у канделах. У відкритому описі Кінбурнської пари кандел немає, тож оптичну дальність з інтенсивності тут не виводять.

Поширена помилка виглядає так: у переказі екскурсії «маяк на Кінбурні світить на 20 миль білим проблиском», і цю фразу переносять на карту. Закінчується це тим, що в лимані беруть чужий вогонь — Вікторівський, Дніпро-Лиманський або Березансько-Очаківський — за кінбурнський і кладуть курс не на вісь коліна. Правильно розвести назву, номер за міжнародним переліком, колір, ритм і сектор за чинним описом, а не за висотою башти на фото.

Що означає дальність видимості маяка

Цифра в милях біля вогню — розрахункова дальність за стандартом, а не обіцянка, що спалах буде видно саме з цієї відстані сьогодні вночі. На картах зазвичай ставлять меншу з двох: номінальної і географічної для ока на висоті 5 м. Якщо оптика сильніша за те, що дозволяє кривизна Землі, в описі лишається географічна.

Номінальна дальність

Номінальна дальність — це світлова дальність за домовленої ясної погоди: метеорологічна видимість 10 морських миль, тобто прозорість атмосфери близько 0,74 на милю. Поріг освітленості на оці спостерігача вночі за рекомендацією МАМС беруть 2×10⁻⁷ люкса. За цієї умови вогонь на 23 милі — вже сильний береговий сигнал, а не ліхтар бакена. Денна видимість тієї самої лампи коротша: небо яскраве, і поріг ока вищий.

Географічна дальність

Географічна дальність — відстань, на якій джерело ще над видимим обрієм. Вона залежить від висоти вогню і висоти ока, а не від потужності лампи. У українському викладі NAVGUIDE, оприлюдненому Держгідрографією, її рахують як 2,03 × (√ho + √Hm): обидві висоти в метрах, результат у морських милях. Для вогню на 67 м і ока на 5 м виходить близько 21 милі. Опубліковані 23 милі заднього Аджигольського з цією цифрою не збігаються, і саме тому їх не підміняють одна одною.

Важливо. Дальність у описі вогню не гарантує виявлення в туман, мряку чи на тлі берегових вогнів Очакова. Вона дійсна для стандартної прозорості й стандартної висоти ока, без засвітки і без аномальної рефракції.

Від чого залежить видимість вогню над морем

Фактичне відкриття вогню — менше з двох меж: оптичної за сьогоднішньої прозорості і географічної за висотою ока. Жодна з них не скасовує цифру в описі. Опис лишається паспортною характеристикою, а вахта лише оцінює, наскільки ніч до неї близька.

Метеорологічна видимість

Метеорологічна видимість — найбільша відстань, на якій удень ще розпізнають чорний об’єкт достатнього розміру на тлі неба біля обрію. Якщо вона 10 миль, світлова дальність близька до номінальної. Якщо впала до 2 миль, той самий вогонь відкривається в кілька разів ближче, хоча в книзі й далі стоїть 15 або 23. Над лиманом видимість часто різна в шарах: з мостика серпанок, а на висоті вогню повітря чистіше, або навпаки.

Висота ока і фон

Око на 2 м над водою, як у човні, бачить обрій ближче, ніж око на 12 м у ходовій рубці. Засвітка порту і Місяць піднімають поріг: слабкий постійний вогонь тоне у фоні раніше за проблисковий тієї самої сили. Рефракція в штиль інколи піднімає вогонь з-за обрію раніше за розрахунок, інколи ховає його. Через це відкриття «рівно на паспортній милі» — виняток, а не норма.

Де перевірити навігаційні дані про маяк

Паспорт вогню беруть не з краєзнавчого нарису. Для українського узбережжя його веде Держгідрографія: книга «Вогні і знаки» Чорного й Азовського морів, морська карта району і щотижневі Повідомлення мореплавцям. У рядку мають зійтися назва, координати, характер, висота вогню, дальність і номер. Розбіжність навіть в одній позиції означає, що в руках різні редакції.

Що звіряти перед виходом

Повідомлення мореплавцям виходять регулярно і безкоштовно публікуються на сайті служби. Саме ними гасять, переносять і змінюють характер вогню між перевиданнями книги. Для Кінбурнської коси після 2022 року цього мало: район бойових дій, і робота знака на самій косі з довоєнного опису не випливає. Аджигольський задній стоїть на північному березі лиману, не на косі, але й його стан перед рейсом звіряють за останнім повідомленням, а не за сторінкою огляду маяків.

Практичний рахунок виглядає так. Беруть висоту вогню 67 м — цифру Держгідрографії для Аджигольського заднього — і висоту ока 5 м, закладену в картові дальності. Корінь із 5 м дорівнює 2,24, корінь із 67 м — 8,19, сума 10,43. Множник 2,03 дає близько 21,2 морської милі, або приблизно 39 км, якщо милю брати за 1852 м. Опублікована дальність того самого вогню — 23 милі, близько 42,6 км. Різниця в півтори милі якраз і є межею між географічним відкриттям і паспортною цифрою: на карті має лишитися менша, якщо видавець дотримується цього правила.

Той самий вогонь з ока на 12 м, типова рубка невеликого судна, дає корінь 3,46 і географічну дальність близько 23,6 милі. Тут обрій уже не тісніший за паспорт, і межею стає оптика й повітря. З човна, око 2 м, географія стискається — навіть у ясну ніч спалах з’явиться ближче, ніж обіцяє рядок для п’ятиметрового ока.

Для історичного дальнього Кінбурнського, білий на 15 миль, рахунок інший: ця цифра належить опису 1866 року після переносу знаків і не є висотою 67 м. Підставляти її в формулу разом із сучасною висотою Аджигольського — означає змішати два вогні. Перед виходом у лиман рядок звіряють у Повідомленнях мореплавцям за тиждень рейсу, а не за оглядовою сторінкою району.

Морем каже. За сторінкою Миколаївського району Держгідрографії світні Кінбурнські створні знаки стояли на косі з 1857 року, шторм знищив їх у 1865-му, а з 1 серпня 1866 року дальній вогонь перенесеної пари світив білим на 15 миль, ближній — постійним червоним до 12 миль.