Джарилгацька затока: де лежить і як влаштована

Джарилгацька затока до 2022 року виглядала на лоціях майже незмінною: вузька вода між херсонським берегом і островом Джарилгач, відкрита на схід у Каркінітську затоку. З травня 2023 року ця картина перестала бути сталою. 19 травня Генеральний штаб ЗСУ повідомив, що окупаційні війська засипали піском Лазурненську прорву і з’єднали острів із материком біля Лазурного. До листопада 2023 року прорва почала прорізатися знову, а станом на 1 липня 2024 року, за спостереженням «Екології — Права — Людини», відновлювалася у двох місцях. Карта без дати знімка тепер не каже, острів це чи тимчасовий півострів.

Плутанина назв старша за війну. В одному абзаці трапляються затока, бухта, Каркініт і Ярилгач, ніби це один і той самий контур води. Насправді поруч лежать водойма лагунного типу, історична якірна схованка за косою і кримська бухта з майже тим самим звучанням, але за десятки кілометрів на південь.

Щоб не змішувати ці контури, достатньо трьох орієнтирів: материковий берег із півночі й заходу, острів Джарилгач із півдня, умовна лінія мис Джарилгач — мис Джалдихан зі сходу. Решта назв або частини цього контуру, або зовсім інші об’єкти.

Де розташована Джарилгацька затока?

Джарилгацька затока — затока Чорного моря лагунного походження в межах Причорноморської западини, адміністративно на акваторії Скадовського району Херсонської області. З півночі й заходу її тримає корінний берег, із півдня — острів Джарилгач. Вода витягнута із заходу на схід приблизно на 68 км, ширина змінюється від 1 до 16 км, площа близька до 646 км². Це не кишеня біля пляжу, а довгий мілкий басейн, який острів відсікає від відкритішого моря.

Що тримає затоку з півдня

Межа води й острова — північний берег Джарилгача. Острів разом із косою має довжину близько 42 км, найбільшу ширину 4,8 км і найвищу точку лише 2,8 м. Площа в довідниках розходиться: 56 км² у даних Скадовської районної адміністрації та інфобоксу української «Вікіпедії», до 62 км² в інших зведеннях. Різниця виникає з того, як рахують косу, солоні озера й сезонні намиви, а не з двох різних островів. Південний берег затоки низький, піщаний і мулистий. На відстані 1–2 км від нього глибина частіше близько метра і рідко сягає 5 м.

Де проходить материковий берег

Північний берег глинистий, місцями піщаний. Орієнтир на ньому — Скадовськ: близько 7 км води Джарилгацької затоки відділяють місто від острова. Західніше, біля Лазурного, проміжок до коси скорочується приблизно до 2 км. Саме тут лежить Лазурненська прорва — вузька промоїна, якою західна частина затоки сполучається з відкритим морем. Промоїну періодично засипає пісок. Тоді острів формально стає півостровом, але водойма не зникає: східний вихід лишається.

Порт Скадовська стоїть на північному березі затоки. Його акваторія — окремий ківш за дамбою, із глибиною в середній частині близько 5–5,3 м, а не вся затока. Координати порту — 46°06′ пн. ш., 32°55′ сх. д. Центр острова — близько 46°01′ пн. ш., 32°54′ сх. д. Якщо на карті ці дві точки лежать одна навпроти одної з півночі на південь, між ними і є затока, а не «протока до Криму».

Джерело: Енциклопедія Сучасної України, стаття «Джарилгацька затока»; період зведення в статті не датований окремим роком зйомки.

Як затока пов’язана з Каркінітською?

Джарилгацька затока є північною частиною Каркінітської, відділеною островом, а не сусіднім морем. Каркінітська затока лежить між північно-західним узбережжям Криму і материком, довжина близько 118 км. Бакальська коса ділить її на західну частину з глибинами до 36 м і східну з глибинами до 10 м. Джарилгач відсікає від цього об’єму мілкіший басейн уздовж херсонського берега.

Де умовна межа

На сході сполучення відкрите, тому межа умовна. В енциклопедичному описі вона проходить по лінії мис Джарилгач — мис Джалдихан. Мис Джарилгач — східний край острова, приблизно 46°01′ пн. ш., 33°05′ сх. д., із маяком 1902 року. Адміністрація Скадовського порту для довжини затоки брала іншу східну лінію: мис Джарилгач — портпункт Хорли, і отримувала близько 60 км із заходу на схід і до 14 км із півночі на південь, при глибинах не вище 10 м. Розбіжність 60 і 68 км — не помилка карти, а різний вибір умовної лінії. Вода по обидва боки лінії одна, режим — ні.

Чому схід відкритий, а захід ні

Західна частина мілководна, понад 30 % площі має глибину до 1 м, і з морем її в’яже вузька промоїна. Східна частина глибша, до 9 м, і вільно переходить у схід Каркініту. Переважають північно-східні вітри, у шторм 20–40 м/с. Згінно-нагінні коливання рівня сягають 137 см — при тому що приплив у Чорному морі менший за 8 см. Рівень тут задає вітер, не Місяць.

Це схоже на мілку миску за піщаним валом: вітер зганяє воду до одного краю, а дірка у валу то відкрита, то засипана. Аналогія перестає працювати на сході. Там немає стінки миски, а є прохід у Каркінітську затоку завширшки в кілометри, тож обмін триває і тоді, коли західна промоїна замкнена.

Обидві затоки входять до рамсарського угіддя «Каркінітська та Джарилгацька затоки», внесеного 11 жовтня 1976 року під номером 114. Спільний статус не стирає межі: угіддя навмисно назване двома затоками. Національний природний парк «Джарилгацький», створений 11 грудня 2009 року, охоплює 10 000 га, з них 2469 га акваторії. Це смуга біля острова, а не всі 646 км² затоки.

Чим Джарилгацька затока відрізняється від бухти?

Затока в цьому місці — довгий басейн між материком і островом, із власною площею, глибинами і умовною східною межею. Бухта в морській мові — менше врізання берега або якірна схованка всередині більшої акваторії. Називати всю Джарилгацьку затоку бухтою означає стиснути 68 км води до рейду за косою.

Що називали бухтою моряки

У записці В. Румеля 1896 року, яку наводить Скадовська громада, Джарилгацька бухта — схованка за косою, зручніша за Ак-Мечетську і Бакальську, бо ті відкриті північним вітрам. Там відстоювалися вітрильники, і при ній згодом постав Скадовськ. Словник Брокгауза і Єфрона наприкінці XIX століття описував «Джарилгач» і як затоку довжиною до 40 верст, і як косу. Тогочасна бухта — частина акваторії біля пристані, а не другий географічний об’єкт поряд із сучасною затокою.

Чому Ярилгацька бухта — інший об’єкт

Окремо стоїть Ярилгацька бухта. Українська «Вікіпедія» подає її серед складників Каркінітської затоки разом із Вузькою бухтою, Бакальською бухтою і Перекопською затокою. Це врізання на кримському березі, біля мису й озера Ярилгач на Тарханкуті, а не вода між Скадовськом і островом. Зсув на одну літеру переносить читача на інший берег тієї самої великої затоки. Джарилгацька затока лишається на херсонському боці, Ярилгацька бухта — на кримському.

Важливо. Джарилгацька затока, Джарилгацька бухта в сенсі якірного рейду за косою і Ярилгацька бухта Тарханкута — три різні контури. Перша має умовну межу мис Джарилгач — мис Джалдихан. Друга — історична назва схованки всередині першої. Третя лежить на кримському березі Каркініту.

Найсильніше заперечення проти такого поділу звучить так: на супутнику вода суцільна, тож окремої затоки немає, є лише північ Каркініту. Морфологія це заперечує. Острів гасить хвилю з півдня, тримає мілководдя і дає інший льодовий режим: льодостав триває від 1 до 30 діб, середня літня температура води близько 23 °C. Перекопська затока і Бакальська бухта так само «суцільні» з Каркінітом на знімку, але їх виділяють за косами й глибинами. Умовна лінія на сході не скасовує бар’єра з півдня.

Як читати карту цієї частини узбережжя?

Робочий порядок простий. Спершу знайти Скадовськ і Лазурне на материку, потім довгу смугу Джарилгача на південь від них. Вода між цими лініями — Джарилгацька затока. Вода на південь від острова — уже відкритіша частина Каркінітської затоки, аж до мису Тарханкут. Східну межу варто проводити від мису Джарилгач на материковий мис Джалдихан, а не «на око» до Перекопу.

Що перевірити на знімку

Західний край читається лише разом із датою. У звичайний рік прорва біля Лазурного — сотні метрів води, не кілометри. Сухий пересип буває і від нагону піску при низькому рівні, і від штучного засипання. Травень 2023 року — другий випадок: прорву засипали для проїзду техніки. Вже в листопаді 2023 року вода прорізала перемичку знову. Знімок літа 2023 року показує півострів, знімок 2024 року — острів із двома проривами. Обидва правдиві для своєї дати і хибні як «постійна» карта.

Практична перевірка займає кілька хвилин. Від точки порту Скадовська, 46°06′24″ пн. ш. і 32°54′41″ сх. д., на південь до острова близько 7 км. Якщо виміряна відстань виходить порядку 2 км, точка стоїть не навпроти міста, а навпроти Лазурного, біля коси. Далі варто відкласти лінію від східного мису острова на мис Джалдихан: усе на захід від неї і на північ від острова входить у затоку за енциклопедичною межею. Довжина цього відрізка води — ті самі 60–68 км, залежно від того, чи східну точку взято біля Хорлів, чи на мисі Джалдихан.

Глибину з берегової карти читати обережно. Понад третина площі має до 1 м, тож ізобата 5 м на заході лежить далеко від урізу, а біля Скадовська портовий ківш у 5 м — штучне поглиблення, не фон затоки. Нагін у 137 см на такому мілководді зміщує уріз на десятки й сотні метрів. Лінія берега на знімку без позначки рівня — миттєвий зріз, а не межа об’єкта.

Морем каже

За Енциклопедією Сучасної України східна межа Джарилгацької затоки умовна і проходить по лінії мис Джарилгач — мис Джалдихан; площа близька до 646 км², а амплітуда згінно-нагінних коливань рівня сягає 137 см.

Ігор Литвиненко, гідролог