Архітектура і будова Бердянського маяка

Архітектура і будова Бердянського маяка — це кам’яна восьмигранна башта на південному кінці Бердянської коси, двоповерховий житловий флігель біля підніжжя і ліхтарна частина згори, де стоїть вогонь. У карткових даних Держгідрографії цей об’єкт названо маяком Бердянський Нижній: висота башти від основи 19 м, висота вогню над рівнем моря 24 м, дальність видимості 15 миль. Поруч стоїть окрема вежа радіомаяка, а в місті — інший, Верхній маяк. Це різні споруди, і саме їх найчастіше зводять в одну будівлю.

Розрізняти частини варто тим, хто читає берег Азовського моря як навігаційну систему, а не як набір краєвидів: рибалкам, батькам, які пояснюють дитині, навіщо на косі вежа, і всім, хто звіряє старі листівки з нинішніми фото. З 2022 року коса й місто лишаються окупованими, тож опис спирається на задокументовану будову й гідрографічні дані, а не на свіжий огляд із місця. Силует при цьому читається так само, як і до війни: восьмигранник, пояс посередині, ліхтар, флігель, окрема щогла.

Далі розібрано, з яких елементів складено Нижній маяк, як влаштована башта, що стояло у верхній частині, які споруди доповнювали комплекс і що з первісної будови підтверджено як збережене. Верхній маяк з’явиться лише там, де його архітектура допомагає не сплутати два об’єкти.

Які частини утворюють Бердянський маяк?

Комплекс на косі складається з трьох архітектурних об’ємів, які можна розглядати окремо, і з технічних додатків, які до башти не належать. Ядро — п’ятиповерхова кам’яна башта, яку в описі установи названо ліхтарною спорудою. До неї примикає двоповерховий житловий будинок для обслуги. Зверху башту завершує ліхтарна частина з вогнем. Радіомаяк, радіолокаційний відповідач і звукові прилади — обладнання комплексу, а не поверхи вежі.

Кам’яна башта

Кам’яна башта — несучий стовбур маяка, восьмигранний у плані, зведений із каменю, який везли на піщану косу: місцевого каменю й прісної води там не було. Будівництво капітальної споруди почалося 22 квітня 1838 року за 600 м від краю води, а 3 вересня того ж року маяк уже діяв. П’ять поверхів — це яруси стовбура, а не п’ять окремих ліхтарів. Типова помилка — вважати «маяком» усю забудову коси, включно з металевою щоглою поруч.

Житловий флігель

Житловий флігель — двоповерховий будинок біля підніжжя, де жили наглядач і помічники. Він входить у комплекс, бо маяк на віддаленій косі не працює без людей і запасу палива, але не є світловим знаком. У лоцманській замітці 1857 року пояс фарбування відраховували саме від даху флігеля до ліхтаря: будинок задавав нижню межу денного знака. Плутають флігель із «другою баштою», хоча в нього інша функція — житло й служба, а не вогонь.

Ліхтарна частина

Ліхтарна частина — верхнє завершення, де стоїть освітлювальний прилад. На початок роботи там був апарат із 15 лампами й рефлекторами: білий проблисковий вогонь на висоті 25,5 м над морем і на відстань близько 10 миль. У краєзнавчих переказах трапляється цифра у вісім ламп; картковий опис установи подає п’ятнадцять. Розбіжність лишається, і для будови важливіше інше: лампи сиділи у верхній частині, а не на кожній грані як архітектурний декор.

Як влаштована маякова башта?

Башта читається з моря спершу як денний знак, і лише потім як опора вогню. Восьмигранник дає однакові грані на всі румби, тож силует не «зникає» ребром, як це буває в прямокутної вежі на косому курсі. Камінь на піску — вимушене рішення: косу перемивало штормами, дерев’яний шест 1833 року для портового руху вже не тримав ролі капітального знака.

Три пояси денного знака

Денний знак — фарбування, за яким маяк упізнають удень, коли вогонь не горить. 12 жовтня 1857 року «Одеський вісник» повідомляв мореплавцям, що Бердянський маяк, аби різко відрізнятися від Білосарайського, поділено на всю висоту від даху флігеля до ліхтаря на три рівні пояси, з яких середній пофарбовано в червоний. Верх і низ лишалися білими. На сучасних описах і фото середній пояс читається як жовтогарячий або червоно-жовтогарячий. Дата перефарбування в документах комплексу не зафіксована, тож колір пояса не варто видавати за зміну кладки.

Пояс — фарба, а не конструктивний шов. Типова помилка — шукати в середній третині «інший матеріал» або поверх, якого немає. Три рівні смуги від даху флігеля до ліхтаря якраз пояснюють, чому будинок входить у візуальну схему башти, хоча вогню не несе.

Чому 24 метри — не висота стіни

Висота вогню — відстань від рівня моря до оптичного центра ліхтаря, а не довжина кам’яної стіни. У чинних даних установи башта від основи має 19 м, вогонь над морем — 24 м. Різниця в 5 м збігається з позначкою основи близько 5 м над морем у лоцманських переліках. Рахунок простий: 19 м стовбура плюс підняття плями коси під фундаментом дають 24 м вогню. Популярні «23 метри» — округлена висота будівлі в довідниках, її не підставляють замість висоти вогню і не додають до 19 м.

Що змінює ці 5 м: дальність, на якій вогонь виходить з-за обрію, рахують від висоти вогню, а не від карниза. На мілкому Азовському морі помилка в кілька метрів — це інший момент, коли знак відкривається судну, яке обходить косу. Первісні 25,5 м над морем стосувалися раннього апарата; після відбудов карткова висота вогню — 24 м.

Джерело: Держгідрографія, карткові дані маяка Бердянський Нижній.

Що розміщувалося у верхній частині маяка?

Верхня частина — ліхтарне приміщення й завершення башти, а не окремий поверх «для огляду». Саме там стояв освітлювальний прилад. Спочатку це були гасові лампи з рефлекторами, пізніше — електричний апарат. Електрифікацію датують 1883 роком: за описом установи маяк став другим електричним після Одеського і п’ятнадцятим у світі на той час. Перші машини працювали нестійко, тож узимку лишався запасний гасовий вогонь — це зміна джерела світла, а не перебудова граней.

Ліхтар і купол

Ліхтар — скляне огородження навколо апарата, крізь яке вогонь іде в горизонт. Купол над ним закриває оптику від опадів і задає верхню точку силуету. Креслень рам і числа скелець у відкритих описах немає, тому кількість вікон і тип кристала домислювати не варто. Підтверджено інше: прилад світив на весь горизонт білим проблисковим вогнем, спершу на 10 миль, у карткових даних установи — на 15 миль.

П’ятнадцять миль — це 15 × 1,852 км, близько 28 км. Цифра складається з сили апарата й висоти вогню, а не з висоти сусідньої щогли. Підміняти її «20 кілометрами» з популярних довідок не можна: 20 км — це приблизно 11 миль, менше за карткову дальність.

Чим ліхтар не є

Ліхтар не є радіощоглою і не є другим вогнем «один над одним». Два прилади вертикально, по одному на поверх, задокументовано для старого Верхнього маяка, а не для башти на косі. На Нижньому вогонь один, у верхній частині восьмигранника. Помилка зростає на фотографіях сутінків, де поруч світиться службове вікно флігеля: це не секторний вогонь маяка.

Які споруди й деталі доповнювали маяк?

Доповнення діляться на ті, що стоять на тій самій плямі коси, і ті, що належать іншому маяку в місті. На косі підтверджено житловий флігель, звукові прилади й радіотехнічні додатки. Верхній маяк — окрема адреса й інша конструкція, навіть якщо в розмові обидва звуться бердянськими.

Звуковий сигнал

Звуковий сигнал — прилад на випадок туману й снігу, коли вогонь не читається. У 1911 році на Нижньому маяку встановили дзвін вагою 20 пудів і паровий ревун із трьома ріжками; тоді ж замінили парові котли новими електрогенераторами. Пуд — 16,38 кг, тож дзвін мав близько 328 кг: це маса металу, а не «гучність у кілограмах». Ревун і дзвін не змінюють силует башти. Їх часто малюють усередині ліхтаря, хоча за призначенням це окремі пристрої комплексу.

Радіомаяк і відповідач

Радіомаяк дає радіопеленг, коли оптичний вогонь закрито імлою. Установу фіксує його встановлення після повної відбудови башти 1956 року; близько двадцяти років по тому комплекс капітально ремонтували і поставили радіолокаційний маяк-відповідач. Окрема вежа радіомаяка стоїть поруч із кам’яною баштою; у краєзнавчому описі комплексу її висоту подають як 70 м. Це не висота вогню і не надбудова 1838 року. Сплутати щоглу з маяком легко саме через різницю масштабів: 70 м металу проти 19 м каменю.

Верхній маяк як інша будівля

Старий Верхній маяк, за повідомленням гідрографічного відомства від 1883 року, був кам’яний, білий, у вигляді чотирикутної двоповерхової башти, сполученої з житловим будинком. Два освітлювальні прилади стояли один над одним і давали постійний білий вогонь у секторі, а не на весь горизонт. Нову башту звели 1977 року: восьмигранна, 33 м від основи, вогонь на 72 м над морем, дальність 19 миль. Приміщення старого знака передали під дитячий садок. Хто шукає «бердянський маяк» у місті, бачить або цю нову башту, або слід старої чотирикутної, але не стовбур 1838 року з коси.

Що збереглося від первісної будови?

Збережений кістяк — восьмигранний план, кам’яний стовбур, схема з трьох поясів і флігель біля підніжжя. Саме цей набір читається на листівках і на пізніших фото. Не збереглися первісні лампи, ранні електрогенератори й довоєнний купол у тому вигляді, в якому він зустрів 1941 рік.

До боїв 1941–1943 років верхню точку тримав купол ліхтаря на кам’яному восьмиграннику, і станція світила. Косу займали з жовтня 1941-го до вересня 1943-го; при відході вибухівкою знесли купол, сам стовбур уцілів не повністю. У дію маяк повернули 1947 року, а повну відбудову башти установа датує 1956 роком. Зміна сталася за рахунок відновлення ліхтарного завершення й обладнання, а не за рахунок нового плану: грані й пояс лишилися тим знаком, який заклали фарбуванням 1857 року.

Важливо. 19 м — башта від основи, 24 м — вогонь над морем, близько 5 м — підняття основи. «23 метри» з популярних довідок не складають ці числа і не замінюють жодного з них. Вежа радіомаяка поруч, у краєзнавчому описі близько 70 м, до висоти вогню не входить.

Нині на задокументованих фото видно білу восьмигранну башту з середнім поясом, ліхтарне завершення, двоповерховий флігель і окрему радіощоглу. Координати Нижнього маяка в даних установи — 46° 38,2′ північної широти і 36° 45,8′ східної довготи. Підхід із підконтрольної Україні території закритий окупацією, тож звірка йде за цим набором, а не за оглядом з коси.

Практично знак читають у два кроки. Вдень орієнтир — восьмигранник із трьома поясами від даху флігеля до ліхтаря; середній пояс відрізняв його від Білосарайського ще за заміткою 1857 року. Вночі працює один вогонь на 24 м над морем, дальність 15 миль, тобто близько 28 км, а не промінь із 70-метрової щогли. Якщо на знімку башта чотирикутна і з’єднана з будинком або восьмигранник заввишки 33 м з вогнем на 72 м — це Верхній маяк у місті, інша будівля для заходу в порт після обходу коси.

Морем каже

Держгідрографія: маяк Бердянський Нижній діє з 3 вересня 1838 року; висота башти від основи — 19 м, висота вогню над рівнем моря — 24 м, дальність видимості вогню — 15 миль.